Методичні рекомендації
щодо активізації антибулінгової політики в закладах освіти
та підтримки психологічної безпеки здобувачів освіти
Одним із головних завдань закладу освіти є повсякденна психологічна допомога та емоційна підтримка учасників освітнього процесу, яка має проводитись систематично і поетапно, починаючи із закладу дошкільної освіти. Досить часто проблеми цькування і насильства в освітньому середовищі стають перепоною для досягнення мети всебічного розвитку дитини. Допомога дорослих дуже потрібна дітям та молоді в будь-якому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров’ю.
Сьогодення внесло корективи в освітній процес та незмінним лишилося те, що усі ми маємо працювати заради безпеки та розвитку наших дітей. Війна – надзвичайно складний час для усіх, а діти потерпають від неї найбільше. Адже їхня безпека, добробут та доступ до освітніх послуг під загрозою через жахливі події, які наразі відбуваються в нашій країні. У стані війни діти належать до найвразливішої категорії населення. Перебуваючи в небезпеці, в тривалому стресовому стані, дитина позбавлена нормальних умов для розвитку та освіти.
Заклад освіти відіграє важливу роль у створенні умов для здобуття учнями та ученицями знань в безпечному освітньому середовищі, формуванні ставлень та навичок, які потрібні, щоб уникнути та запобігти проявам насильства, безконфліктного спілкування, ненасильницької поведінки.
Вирішальна роль у протидії насильству і булінгу належить педагогам. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки завдяки системному підходу та підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій, а також із залученням та участі дітей та молоді.
У цих обставинах заклад освіти повинен стати своєрідним осередком, для об’єднання жителів громади, яка приймає людей з небезпечних регіонів, які вимушені були покинути свої домівки задля своєї безпеки. У багатьох регіонах заклади освіти не тільки продовжують надавати освітні послуги, а й перетворюються на осередки для надання різних видів допомоги внутрішньо переміщеним особам.
Через відчуття тривоги, напруги, страху, невизначеності ускладнюється процес повноцінної соціалізації дитини. Діти, які вимушені бути переміщеними із зони активних бойових дій, стикаються з багатьма проблемами, перебуваючи в нових соціальних умовах, однією з таких проблем може стати цькування дитини, яка змушена була переїхати та потрапила в новий класний колектив.
Уперше термін булінг (з англ. «bully» – хуліган, забіяка, грубіян, насильник; «bullying» – цькування, залякування, зневажання) з’явився на початку 70-х рр. XX ст. у Скандинавії, де група дослідників вивчала явище насильства між дітьми в школі. Проблема булінгу, як психологічна, була окреслена ще в 70-80-х роках минулого століття у Швеції та інших країнах Європи.
Булінг або цькування в закладі освіти — це вид насильства, довготривала агресивна поведінка однієї дитини (або групи дітей) щодо іншої дитини, яка супроводжується постійним психологічним або навіть фізичним впливом.
Типові ознаки булінгу:
- систематичність (повторюваність) діяння;
- наявність сторін:
– кривдник (булер);
– потерпілий (жертва булінгу);
– спостерігачі;
- дії/бездіяльність кривдника, наслідком яких є:
– заподіяння психічної та/або фізичної шкоди;
– приниження;
– страх;
– тривога;
– підпорядкування потерпілого інтересам кривдника;
– спричинення соціальної ізоляції потерпілого.
Важливо! Булінг впливає на всіх його учасників.
